Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на час його смерті, за виключенням тих, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця.
Спадкування здійснюється за законом і за заповітом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, при цьому заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
При спадкуванні за заповітом до спадкування закликаються ті особи, яких спадкодавець визначив у своєму заповіті.
Статтею 1235 Кодексу заповідачеві надано право без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Але заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Статтею 1241 Кодексу передбачено,що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Крім того, відповідно до статті 1228 Кодексу вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним.
Спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.
Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості, яка залежить від ступеня споріднення їх зі спадкодавцем.
Відповідно до цивільного законодавства у першу чергу спадкують діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), той із подружжя, який його пережив, батьки (в тому числі усиновителі), а також діти, що народилися після смерті спадкодавця.
Рідні брати та сестри спадкодавця, дід, баба померлого як з боку матері, так і з боку батька спадкують у другу чергу.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'ять років до відкриття спадщини закликаються до спадкування у четверту чергу.
У п'яту чергу на спадкування мають право інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Крім того, у п'яту чергу мають право на спадкування за законом утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, а саме неповнолітні або непрацездатні особи, які не були членами сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.
Право на спадкування у спадкоємців кожної наступної черги спадкоємців за законом виникає у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини, відмови від її прийняття, усунення їх від права на спадкування.
У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках.
Для отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю необхідно її прийняти. Так, для того щоб прийняти спадщину спадкоємцю, який постійно не проживав зі спадкодавцем, необхідно на протязі шести місяців з дня смерті спадкодавця подати заяву про прийняття спадщини ( стаття 1270 Кодексу).
Письмова заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Якщо така заява надходить поштою, то справжність підпису спадкоємця на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена.
У разі не подання спадкоємцем такої заяви, він вважається таким, що не прийняв її, і якщо інші спадкоємці не дадуть згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець, який з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.
Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.
Як уже зазначалось для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців. Цей строк починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Цивільний кодекс України передбачає право спадкоємця на відмову від прийняття спадщини. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття.
Стаття 1273 цього Кодексу передбачає, що протягом цього ж строку така відмова може бути спадкоємцем відкликана.
Слід зазначити, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено.
Статтями 68 та 69 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства ( за законом або за заповітом) та склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов'язково вимагаються відповідні документи. Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, а родинні та інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути підтверджені свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану; копіями актових записів; копіями рішення суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
При спадкуванні за заповітом перевіряється наявність заповіту. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оригінал заповіту, поданий спадкоємцем, залишається у справах нотаріуса.
Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщини інших спадкоємців.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності.
Якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту, а у разі наявності заборони на відчуження нерухомого майна нотаріус повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.
У разі смерті одного із учасників спільної сумісної власності нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом лише після виділення частки померлого у спільному майні.
Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.
Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, за письмовою згодою між спадкоємцями спадщина підлягає перерозподілу, у цьому випадку, відповідно до вимог статті 1300 Кодексу, нотаріус, після повернення попередніх свідоцтв, видає нові свідоцтва про право на спадщину.
Джерело: http://www.minjust.gov.ua/
